Масові тестування показали: IQ обдарованих дітей має діапазон від 141 до 170 балів (Гільбух), що за різними даними становить від 1%, 2—5% до 12,63% (Термен) усіх дітей.

При цьому, за даними Н. С. Лейтеса, обдаровані діти є „справжніми маленькими трудівниками”, які відчувають „задоволення пра­цюючи”. Їх схильність до праці він вважає „виявом самої обдарованості”.

Ця категорія дітей неоднорідна. Серед них є діти з прискореним розумовим розвитком, з ранньою розумовою спеціалізацією та з окремими ознаками непересічних здібностей.

Обдаровані діти з прискореним розумовим розвитком, або вундеркін­ди (нім. „диво-дитина”), нерідко з двох-трьох років виявля­ють величезну пізнавальну потребу і вражаючу розумову активність. У три-чотири роки вони вміють читати і лічити, на кілька років випереджаючи однолітків, що чітко простежується вже під час їх вступу до школи. Поде­куди такі діти «перескакують» через класи, закінчують школу екстерном і вже в підлітковому віці стають студентами вузів.

Обдаровані діти з ранньою розумовою спеціалізацією на тлі звичай­ного загального рівня інтелекту демонструють виразний інтерес до певної галузі знань, легко засвоюють і творчо використовують потрібний їм ма­теріал. Найчастіше це відбувається у підлітковому віці.

Обдаровані діти з окремими ознаками непересічних здібностей не випереджають однолітків за розвитком інтелекту і не мають високих успіхів у вивченні того чи того навчального предмета, проте в них дуже розвине­ні окремі пізнавальні процеси (наприклад, надзвичайна пам'ять, багата уява чи особлива спостережливість). Це, власне, потенційні ознаки обда­рованості, які згодом можуть перерости у спеціальні здібності.

Природа обдарованості (як і здібностей взагалі) є предметом дискусії, особливо стосовно співвідношення впливу біологічних і соціальних факторів. Якщо одні вчені наполягають на „соціальній спадковості” — „особливо сприятливого в культурному відношенні сімейного середови­ща” (Гільбух та ін.), то інші наголошують на ролі генотипу (Айзенк,Термен). Має місце й концепція, згідно з якою в розвитку обдарованості слід розрізняти віковий та індивідуальний складники.

Які ж особливості таких дітей спричинюють проблеми їх виховання і навчання?

Інтелектуальні особливості обда­рованих дітей. Обдаровані діти на від­міну від своїх однолітків:

• ·         мають велику потребу в розумо­вому навантаженні;
• ·         ще змалечку можуть критично мислити;
• ·         легко мобілізують сили для досяг­нення пізнавальної мети, відрізняють­ся здібністю до зосередження, трива­лої підтримки розумової напруги, до відновлення розумових зусиль;
• ·         мають схильність до класифікації, систематизації, засвоєння енцикло­педичних знань;
• ·         у них легко виникає новий хід ду­мок, домисли, несподівані припущен­ня;
• ·         часто дивують несподіваними зі­ставленнями, узагальненнями, які від­різняються великою оригінальністю;
• ·         володіють великою розумовою самостійністю; їм властива поленезалежність, тобто відда­ється перевага орієнтуванню на внут­рішні джерела інформації та рефлексія як висока диференціа­ція пізнавальної інформації;
• ·         характеризуються дуже високим темпом розумового розвитку.

В пізнавальній сфері обдаровані ді­ти характеризуються:

• ·         всепоглинаючою цікавістю, жа­данням інтелектуальної стимуляції;
• ·         мають широке коло інтересів, але в той же час часто чинять опір "всесторонньому розвитку", з малих літ вияв­ляють цікавість до якогось одного за­няття (музики, математики, спорту);
• ·         для них є характерним з ранніх літ замислюватися і роздумувати над та­кими явищами, як смерть, сенс життя, релігійні вірування, філософсь­кі проблеми;
• ·          виявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;
• ·         мають відмінну пам'ять;
• ·         легко долають пізнавальну неви­значеність.

Психологічні особливості обдарованих дітей:

• ·          вони більше бачать, чу­ють, розуміють, ніж інші, в однакових умовах;
• ·          вони здатні тримати в полі зору одночасна кілька подій, тобто мають гарний розподіл уваги;
• ·          вони не оминають увагою інтонації, жести, пози та моделі поведінки оточую­чих;
• ·          їм властива вразливість, яка породжується підвищеною чутливістю;
• ·          ці діти все сприймають і на все реагують;
• ·          їх нормальний для цьо­го піку егоцентризм призводить до того, що вони відносять все на свій рахунок; те, що не зачепить звичай­ну дитину, може поранити обдарова­ну;
• ·          згодом ці діти виявля­ють велику цілеспрямованість та зосе­редженість у досягненні мети - у грі та інших заняттях; це може призводити до потреби доводити все до повної досконалості; коли ре­зультати не відповідають підвище­ним внутрішнім стандартам дитини, в неї виникає відчуття незадоволен­ня та відповідні болючі переживан­ня;
• ·         у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність, емоційна незбалансованість порівняно з їхніми одноліткам.

За висловом Р. Солсо, „обдарованість завжди унікальна”, тому  марно шукати універсальні ознаки об­дарованих дітей. Навіть загальні крите­рії обдарованості є досить умовними. Більшість вчених (Дружинін В.М., Ч.Спірмен та ін.) зупиняються на тому, що обдарованість - це комплексне яви­ще психіки людини, яке включає єд­ність інтелекту, творчості і мотивації. Інтелектуальні здібності перевищу­ють середній і високий рівні, творчість проявляється у новому і оригінально­му підході до вирішення проблем і за­вдань, що стосуються мотивації, що це - єдність емоційно-вольових якос­тей: інтересу до певної діяльності і настирливість у досягненні мети. Але, в першу чергу, це така властивість, яка ґрунтується на сво­боді волі та уяви.

Проте найголовнішою є не проблема виявлення таких дітей, а правильної побудови процесу їх навчання та виховання.

Адже часто батьки, які хотіли би, щоб дитина добре пристосувалася до ото­чення, класу, вчителя, дають їй інст­рукції, які важким тягарем лягають па плечі самої дитини: "Не задавай стіль­ки питань", "Не сперечайся з вчите­лем", "Не кажи стільки "метикованих" слів”, "Залиш свої фантазії вдо­ма", "Не забігай уперед" тощо. Справді, біль­шість дорослих сприймає таку дитину саме як проблему. Так, одна зі статей, присвячена педагогіці виховання не­стандартної дитини, починається фра­зою: "Обдарованих дітей буває важко вчити, з ними непросто жити, а вихо­вувати їх геть неможливо" (Джонсон та Роус). У цій фразі чітко відображе­ні соціальні стереотип ставлення до "незручної" дитини.

Не виключена можливість того, що школа «не вміє» пра­цювати з обдарованими дітьми. За даними міжнародних організацій, серед учнів, яких щорічно відраховують зі шкіл через неуспішність і нездатність до навчання, до 30% становлять обдаровані і навіть надобдаровані діти. Звідси випливає, що у роботі з обдарованими дітьми мають застосо­вуватися нетрадиційні методики навчання.

Крім того, виявлено, що інтелект корелює з потребою у досягненні і невротичністю: напружена інтелектуальна робота не відповідає закону економії менталь­них зусиль, що негативно впливає на емоційну стабільність особистості. А це і є ще одним наріжним каменем у ситуації з обдарованою дитиною. 

У психолого-педагогічних дослідженнях обдарованості ви­робився певний алгоритм. Спочатку беруться обдаровані люди і виді­ляються ті якості, якими вони воло­діють (креативність, високий інте­лект, працездатність тощо). Потім ці ж якості шукають у дітей, і ті діти, у яких знаходять, вважаються обда­рованими і включаються до програм розвитку. Але у такій системі часто виникає логічна помилка - плутани­на у причинах і наслідках. І креатив­ність, і працездатність, і, особливо, мислительні стратегії - це вже на­слідок розвитку здібностей, навіть, коли йдеться про дітей дошкільного віку. А що ж тоді є причиною цього розвитку? Відповідь на це питання може дати аналіз сфери потреб лю­дини. Потреби у самоствердженні, самореалізації, персоналізації, по­вазі - це різні рівні і прояви потреби у визнанні

Відповідь на постав­лене питання дав Г.С. Костюк, визна­чивши обдарованість як "здібність людини до розвитку її здібностей".